Запис зустрічі!

Після успішної оплати на вказану вами пошту буде надіслано лист з посиланням на запис. Якщо листа довго немає, то перепровірте папку спам тощо!

Якщо ви хочете отримати лише запис лекції, то просто реєструйтеся! Усі учасники отримають запис!

Один із перших немертвих, згаданих у європейській науковій літературі, насправді був немертвою. Походила вона із села Рясного під Львовом, а в історії залишилася тим, що 1572 року, замість сумирно лежати в труні, як належить покійниці, з’їла свою одежу, а ще, імовірно, накликала на село чуму. Принаймні щойно з нею розправилися спеціальними засобами, пошесть припинилася.

У XVII столітті, окрім знайомих симптомів, у свідченнях про немертвих з’явилось і знайоме слово: упир. Чимало нотаток про упирів, які потрапляли в дипломатичне листування і в європейську пресу, надходили з Дубна, Летичева, Теребовлі, Кам’янця-Подільського й інших українських місцевостей. Та й сам термін збирачі цікавинок безперечно ідентифікували як руський.

Із пізнішої етнографії ми дізнаємося про упирів усіляке, часто суперечливе. Вони мають дві душі й народжуються із зубами; накликають пошесті, однак допомагають у господарстві; бояться хреста й молитви, але можуть навести розгардіяш у церкві; не люблять вечорниць і досвіток, зате не проти поспівати коломийки; можуть вигубити ціле село своїм диханням — а часом достатньо й погляду. Що з цього можна вважати канонічними рисами упирів? У чому полягають етнічні відмінності між немертвими? І що, зрештою, робити, якщо десь неподалік завівся упир?

Лекторка:

Галя Глодзь — редакторка, літературознавиця з теологічною освітою, авторка каналу «страшно середньовічне»